Будні розробників ISsoft Ukraine вже 51 день як перестали бути звичними. Дехто переїхав закордон, частина колег залишилась в Україні. Та у всіх тепер розпорядок дня залежить від повітряних тривог, новин про воєнні дії на території країни та додаткових турбот, пов’язаних з облаштуванням життя на новій локації … Звісно ж, це все також вплинуло на виконання щоденних робочих задач.
Ми запитали наших співробітників чи змінилось ставлення колег та клієнтів на проекті з приходом війни, та як їм працюється у нових умовах ?
Роман, QA Automation інженер: З початком війни в будь-який момент моя робота та навіть дзвінок з колегами можуть перерватися фразою “Вибачте, у нас почалась повітряна тривога”.
Максим, Front End розробник: На проекті я був єдиним українцем, а зараз в мене відчуття, що більша частина мого проекту з України: колеги перші висилають мені новини, запитуюсь як справи та підтримують.
Володимир, JAVA розробник: До війни на проекті я був досить добре сфокусований на робочих задачах. Зараз же сфокусуватися досить важко: постійно відволікаюсь на новини, щоб перевірити чи не обстріляли міста, де знаходяться рідні та друзі.
Колеги по проектах знаходяться у різних країнах, де є офіси Coherent Solutions. І, в порівнянні з довоєнним періодом, стали більш відкритими та намагаються підтримати у свій спосіб.
Аліна, QA інженер: Як і до війни, так і зараз мій робочий день все ще триває 8 годин. Кількість мітингів та їх тривалість не особливо змінилась. Але зараз додалось більше неформального спілкування із співробітниками: всі намагаються підтримувати зв’язок, цікавитись як справи, пропонують допомогу. Усі з розумінням ставляться до того, що темп роботи дещо знизився через те, що зараз усі в першу чергу мають дбати про свою безпеку, безпеку рідних і друзів, а також допомогу своїй країні.
Роман: Моя команда – білоруси. Одного дня я запитав чи міг би говорити з ними державною мовою. І відтоді ми спілкуємось українською та білоруською мовами! Також додам, що наші діалоги стали більш відкритими, збільшився рівень довіри та емпатії.
Максим: А мої колеги по проекту були зі мною ввічливі та привітні, на щастя нічого не змінилося. Майже кожен день, коли я був у рідному місті та не мав змоги працювати, мені писали співпрбітники з різних країн. Вони хотіли дізнатись як в мене справи та чи потребую я моральної або фінансової допомоги.
Мар’яна, QA інженер: Підтримка, співпереживання клієнта та колег з Білорусі і США відчувається кожного дня. Колеги запитують як у мене справи та чи все добре зі мною та моїми близькими. Клієнт запитував чи є усе необхідне для роботи і чи не завелике навантаження на проекті. Дехто надсилає фото українського прапора на будівлях своїх міст.
Майже всі колеги відзначають, що з початком війни вони , відчули значну підтримку та розуміння зі сторони замовників.
Максим: Клієнт до війни, мабуть і не знав, де знаходиться Україна. А зараз може показати на карті де є Харків, Маріуполь та інші міста.
Роман: Клієнт часто перепитує мене чи все гаразд, чи був присутній на роботі. Я це ціную.
Володимир Д.: Взагалі поведінка та відношення клієнта не дуже змінилася. Але разом з цим, нам дали достатньо часу на релокацію.
Андрій, QA інженер: Війна ще більше згуртувала колектив який і до того був досить дружнім. Постійно колеги по проекту з України та Білорусії цікавляться ситуацією, запитують чим можна допомогти. Для прикладу, менеджер проекту у перший день війни запропонував відпустку. Зі сторони замовника також постійно відчувається підтримка. Усі колеги цікавляться ситуацією, стежать за новинами, запитують в який фонд можна пожертвувати гроші для підтримки армії.
Якщо дивитись на робочі дні тепер – то зосередитись на задачах зараз значно важче. Поки в Україні триває війна, неможливо жити звичним життям, навіть перебуваючи у безпеці.
Максим: В цілому, робота дуже змінилася. Для мене неможливо зараз не дивитися актуальні новини та скролити соцмережі, читаючи інформацію про рідне місто. У мене там залишаються мої родичі та близькі люди.
Володимир: Якщо до війни можна було нормально сфокусуватися та працювати, то зараз є відволікання на новини. Звісно на новому місці не вистачає монітору, кавоварки, але я не можу сказати, що це все мені вкрай потрібно. Я добре розумію, що зараз не на передовій, поряд зі мною не вибухають снаряди. Тому треба робити те, де я кращий та всіляко допомагати армії, волонтерам та тим друзям, у яких гірше становище.
Аліна: Зміни є, триває адаптація. Поки не можу сказати чи зміни ці були у кращу чи гіршу сторону. Основне зараз – це продовжувати працювати та продовжувати показувати високий рівень кваліфікації. Цим ми допоможемо економіці України і матимемо змогу розвивати свою країну у майбутньому. Ну і перемоги всім нам! Слава Україні!
Це життя у новій реальності ще довго буде впливати на нас. У будь-якому випадку, віримо у нашу перемогу та надіємось, що після неї будемо ще сильнішими.
